6 грудня - День святого благовірного князя Олександра Невського - Києво-Печерська Лавра Світова спадщина ЮНЕСКО

Князь Олександр Невський народився 30 травня 1220 року в місті Переяславі-Заліському. У 1227 його батька, князя Ярослава, містяни запросили княжити у Новгороді Великому. Звичайно, з ним поїхали сини — Федір й Олександр.

Починалося найважчі часи в історії Русі: зі сходу йшли монгольські орди, із заходу насувалися лицарська навала. У цей грізний час Промисел Божий постав на порятунок Русі святого князя Олександра — великого воїна-молитовника, подвижника і будівельника землі Руської.

Скориставшись навалою Батия, полчища хрестоносців вдерлися на руські землі. Першими були шведи. Безліч кораблів підійшло до Неви під командуванням ярла Біргера. Святий Олександр, якому не було тоді ще й 20 років, довго молився в храмі Святої Софії. Архієпископ Спиридон благословив князя і його воїнів на боротьбу. Вийшовши з храму, Олександр укріпив дружину сповненими вірою словами: «Не в силі Бог, а в правді. Інші — зі зброєю, інші — на конях, а ми Ім’я Господа Бога нашого закличемо!» З невеликою дружиною князь поспішив назустріч ворогу. Але сталося дивне видіння: воїн, який стояв у морському дозорі, побачив на світанку 15 липня човен, а в ньому — святих мучеників Бориса і Гліба у багряному одязі. Підбадьорений цим, Олександр, мужньо, з молитвою на вустах, повів військо на шведів. «І була січа велика з латинянами, і перебив силу-силенну, і самому ватажку поклав печатку на обличчя гострим списом». За цю перемогу на річці Неві, здобуту 15 липня 1240 року, народ прозвав святого Олександра Невським.

Небезпечним ворогом залишалися німецькі лицарі. У 1241 році блискавичним походом святий Олександр повернув давню руську фортецю Копор’є, вигнавши звідти лицарів. Взимку 1242 року він звільнив Псков, а 5 квітня дав Тевтонського ордену рішучий бій на льоду Чудського озера. Хрестоносці були повністю розгромлені. Ім’я святого Олександра прославилося по всій Святій Русі.

Західні межі Руської землі були надійно захищені, прийшов час забезпечити спокій Русі на сході. У 1242 році святий Олександр Невський зі своїм батьком Ярославом виїхав до Орди. Священну місію захисників Руської землі Господь увінчав успіхом, але на це потрібні були роки праці та жертв. Князь Ярослав віддав за це життя. Заповіданий батьком союз із Золотою Ордою — необхідний тоді, щоб не допустити нового розгрому Русі — продовжував зміцнювати його син Олександр. Обіцяючи свою підтримку, він дав можливість Батию виступити в похід проти Монголії, стати головною силою у всьому Великому Степі.

У 1252 році багато руських міст повстали проти татарського ярма. Знову виникла загроза існуванню Русі як єдиної держави. Святому Олександра знову довелося їхати до Орди, щоб відвести від руських земель каральне нашестя татар. Олександр став єдиновладним великим князем всієї Русі. У 1253 році він відбив новий набіг на Псков, у 1254 році уклав договір про мирні кордони з Норвегією, а у 1256 році очолив похід до фінських земель. У язичницькі часи, святий Олександр ніс світло Євангельської проповіді та православної культури. У 1256 році помер хан Батий. Князь втретє поїхав в Сарай, щоб підтвердити мирні відносини Русі й Орди з новим ханом Берке. У 1261 році стараннями Олександра і митрополита Кирила в Сараї була заснована єпархія Руської Православної Церкви.

Cвятий благовірний великий князь Олександр Невський

Почалася епоха великої християнізації язичницького Сходу, в чому і було пророче покликання Олександра Невського. У 1262 році за його вказівкою у багатьох містах були перебиті татарські збирачі данини та вербувальники воїнів — баскаки. Це мало викликати помсту від татар. Проте великий князь знову поїхав до Орди та мудро направив події зовсім в іншому напрямку: посилаючись на повстання русів, хан Берке припинив посилати данину в Монголію та проголосив Золоту Орду самостійною державою, зробивши її заслоном Русі зі сходу.

Ця дипломатична поїздка князя Олександра була четвертою й останньою. На зворотному шляху, не доїжджаючи до Володимира, в Городці, в монастирі, князь-подвижник віддав свій дух Господу 14 листопада 1263 року, завершивши свій важкий життєвий шлях прийняттям святої чернечої схими з ім’ям Алексій. Святе тіло його понесли до Володимира. Шлях тривав дев’ять днів, але тіло залишалося нетлінним. 23 листопада під час його поховання у соборній церкві Різдвяного монастиря міста Володимира (нині там встановлено пам’ятник святому князю; ще один пам’ятник встановлений в місті Переяславі-Заліському) було явлено Богом «диво дивне і пам’яті гідне»: святий сам простягнув руку за дозвільною молитвою.

У народі 6 грудня був Митрофанів день. Люди влаштовували гуляння з катанням на санях, іграми та застіллями.

Народні прикмети

Ясний місяць віщує заметілі взимку.
Низькі хмари на небі — скоро похолодає.
Навколо місяця помітні рожеві й тьмяні кільця — ознака того, що скоро будуть тріскучі морози.
Збіглися хмари в одну купу — чекай негоди.

Повернутись